преподобного Акакія, єпископа Мелитинського Мелитина, град вірменський, виростив цього угодника Божого Акакія від батьків благочестивих і богобоязливих, які неплідними були, молитвою і постом випросили собі від Бога цей плід благословенний. Його ж виховавши в книжому навчанні, привели до єпископа града того й віддали на службу Богові: так-бо обіцяли, коли в Бога плід той просили. Був же тоді єпископом града Мелитини блаженний Отрій, він же на Другому Вселенському Соборі святих Отців, який на Македонія-духоборця був, за царювання Теодосія Великого, одним зі ста п'ятдесяти святих Отців був, добре боровся за благочестя разом зі святим Григорієм Богословом і з иншими ревнителями і захисниками правовір'я, твердо стоячи й подвизаючись проти єресі. Такому богонатхненному мужеві Отрію святому вручили батьки блаженного отрока Акакія. Святий Отрій-єпископ, Божу в хлопцеві благодать побачивши, зробив його клириком церковним, і йшов Акакій від сили в силу, у чеснотах вдосконалюючись і до церковних трудів беручись, літами, і розумом, і життям богоугодним до досконалости і святости приходячи, й иншим був на користь і науку. Від нього й преподобний Євтимій Великий, коли дитиною був, навчався книг, як же про те в житії Євтимієвому згадано. Не лише для дітей, а й для старших був учителем Акакій блаженний словом і прикладом добродійного свого життя, навіть тоді, коли вже й на священичий ступінь зійшов і доручене мав піклування про спасення душ людських. Був же вибраним посудом Духа Святого, відтак архиєрейського сану сподобився як достойний. Коли-бо святий Отрій, єпископ Мелитинський, до Господа з життя цього відйшов, замість нього блаженного Акакія всі одноголосно вибрали і на престол той за чином возвели, як світлу свічу на золотому свічнику поставили, аби вселенну освітлював. Настільки ж архиєрей цей Богові догодив і великий був святістю, що й чудотворення дару сподобився. Годиться ж із багатьох деякі чуда його тут коротко викласти. Одного року, коли посуха була велика і голод, і скорбота людська примножилася, пішов святитель Божий до голодних людей до церкви святого великомученика Євстафія, що була за градом, просячи страждальця Христового бути з ними в молитві, щоб разом випросити в Бога дощу для землі висохлої. І за церквою, на одному місці гарному, в полі просто неба, на світлі звелів приготувати жертовник і престол Божий, щоб безкровну почати здійснювати жертву, слізні до неба зводячи очі. Не розчинив же в чаші святій вина водою, як же звичай був розчиняти, але, ум до Бога спрямувавши, ревно молився, щоб той Сам зверху водою дощовою розчинив чашу, разом і висохлі борозни землі напоїв. І настільки сильна і спроможна була його молитва в Господа, що зразу пролився дощ великий, і не лише вино в чаші розчинив, а й землю напоїв досить — розчинилася і печаль людська там спільною радістю, веселилися всі й дякували Богові, і був у той рік щедрий плодів достаток молитвами угодника Божого Акакія. Ріка одна в тому краю багато разів виходила з берегів, затоплювала поселення людські. Одного разу незвично настільки наводнилася, що й великі хати, які близько були, до решти затопила, а инші зруйнувала, і година за годиною більше наводнювалася, загрожуючи затопленням багатьом населеним місцям. Святитель же Христовий Акакій немалу кривду для людей своїх від потопу того бачачи, пішов до ріки тої і, помолившись до Бога, поклав камінь недалеко від берега і заборонив ріці виходити за покладену межу. І зразу зібралася вода в береги свої, і видно було, як від великого наводнення вище від землі текла, з берегів не розливаючись далі, лише по той камінь, яким святитель, наче замком якимось, замкнув ріку в її межах. Було ж одне місце еллінське, від граду за вісімнадцять стадій, що називалося Міясини, вельми гарне, рівне та просторе, долина між двома горбами, що розходилися на два боки розлого. Посередині ж ріка швидка чиста, що Азорос чи Азур називалася, текла до сходу, й озера оточували долину ту. Було ж там на окремому найкращому і найгарнішому місці капище ідольське, і дерев доброплідних сад навколо, що напувався з озера вод Азурових, але осквернявся бісівськими мерзотами, бо збиралися там елліни, які давнього ідолопоклоніння трималися, здійснювали нечисті свої жертви. Наслідувач Христа Акакій святий те місце захотів очистити — багато підняв трудів, бо кумирослужителі вельми тому противилися, не допускаючи до місця свого ідоложертовного. Коли ж святий почав будувати там церкву в ім'я Пресвятої Богородиці, тоді ті погані люди вночі робили пакості: те, що вірні вдень будували, вночі нечестиві ідолопоклонники руйнували. Але озброївся святитель Христовий Акакій молитвою на них, переміг супротивних силу, допомогою Божою зруйнував ідольське капище і збудував храм Божої Матері. Й, освятивши його, зробив місце те, що раніше було бісівським домом, мешканням для святих ангелів, й обитель при храмі Богородичному влаштував для добродійних ченців. І там, де криваві нечисті дияволу робилися треби, там безкровні чисті приносилися Богові жертви й повсякденні славословлення та молитви. І здійснювалися чуда благодаттю Пречистої Богоматері молитвами ж чудотворця Акакія — бачивши їх, елліни залишали нечестя своє і до Христа Бога наверталися. Згадаймо ж одне, що там було, преславне чудо. Трапилося так, що верх церкви чомусь недобре був зроблений. Коли святитель Божий у вівтарі правив Божественну Службу, верх схилився і міг впасти всередину церкви. І вже починав падати, а святитель возвав: «Господи, захиснику життя мого, кого маю боятися». І зразу затрималося склепіння, і зупинився, повисши в повітрі, верх, молитвою святого, наче стовпом міцним, підпертий, допоки святитель не закінчив Служби і не вийшов геть із клиром своїм. Коли він вийшов, впало склепіння з великим шумом на землю, ніхто ж від того не постраждав. В иншому одному храмі, на місці, що Самурія називалося, цей добрий пастир словесному стадові своєму пропонував духовну їжу — проповідь Божого слова. Коли говорив він до народу, багато ластівок, що там були, співом своїм голосним тихому голосу його заважали, заглушуючи слухачам вуха, і не добре чути було слова з богомовних архиєрейських уст. Трохи в бесіді до людей спинившись, учитель до ластівок слово своє звернув, наказуючи їм іменем спільного всіх Творця, щоб замовкли й не кричали. І зразу ластівки затихли — німотою були зв'язані, і не лише замовкли, а й полетіли геть, покинувши свої гнізда. І з того часу не гніздилися там, а якщо котрась із ластівок і прилітала випадково до хатини тої, то не могла видати природного свого голосу, але, наче німа, політавши трохи, зразу відлітала звідти, наче кимось гнана. Дім цього чудотворця був перед градом — у ньому жив перед прийняттям єпископського сану. Коли ж прийняв престол святительський, зробив дім свій лікарнею і притулком для убогих і недужих і часто приходив до них з відвідинами, потрібне подавав і сам прислуговував хворим. Якось у час жнив до хворих прийшов, спитав їх, чого їм бракує, чи не бракує кому чогось потрібного. Вони ж казали, що всього їм вдосталь, лише ту одну мають скорботу, що багато мух надокучають їм, падаючи на рани і струпи їхні, і боляче кусають тіла їхні. Святий же помолився до Бога, відігнав молитвою мух звідти і закон поклав, щоб не було там мух ніколи, — і було так аж до кончини угодника Божого. З того-бо часу у всі роки жодної мухи не видно було в домі тому. Такі чуда дивний той муж благодаттю Божою робив. Жабам, що в озері вельми кричали і слух глушили, заборонив те робити, мовчання наклавши: через якийсь час помилував їх, звільнив від безголосся, проте не зовсім: тихо-бо дозволив їм видавати свої голоси, а не голосно, як раніше. У місці безводному із сухого каменю джерело води живої вивів і спраглих напоїв, й иншими багатьма Божих чудес діяннями світ здивував чудотворець винятковий. На Соборі вселенському третьому, який в Ефесі за царювання Теодосія Молодшого був, зі святим Кирилом, патріярхом Олександрійським, і з иншими Святими Отцями злочестивого Несторія, патріярха Царгородського, Пречистої Діви Богородиці хулителя, скинув й анатемі передав. І всі Святі Отці любили і хвалили його, благочестивий цар вельми шанував його. Пас же Церкву Христову досить років і пребагато чуд зробив, до Господа відійшов, і поклали його при гробі святого мученика Полієвкта. З ним же нині в ликостоянні святих славить Отця, і Сина, і Святого Духа, одного Бога, якого все творіння славить навіки. Амінь. http://zarvanycia.cc.ua/ , https://vk.com/krokdospasinnya , https://www.facebook.com/krokdospasinnya , https://ok.ru/profile/533438398557 , https://twitter.com/krokdospasinnya , http://blog.i.ua/user/6200557/

Преподобний Киріак Преподобний Киріак з'явився в Коринті в сім'ї пресвітера соборної церкви Іоанна і його дружини Євдоксії. Єпископ Коринфський Петро, його небіж, бачачи, як Кириак росте розумним підлітком, поставив його читцем у церкві. Незмінне читання Священного Писання пробудило в його душі любов до Бога і прагнення до святого, благочестивого життя. Одного разу, коли молодій людині не було ще 18-ти років, під час церковної служби його поглиблено торкнулися слова Євангелія: "Хто захоче заради Мене йти візьме хрест власний і заради мене піде" (Мф. 16, 24), не заходячи додому, пішов на пристань, сів на корабель і вирушив до Єрусалиму. Відвідавши святі місця, Кириак пквну кількість місяців пробув в монастирі близько від Сіону в покорі у ігумена авви Євсторгія і співвідносно з благословенням попрямував в пустельну Лавру преподобного Євфимія Великого (пам'ять 20 січня). Преподобний Євтимій, побачив в молодій людині великі Всемилостиві таланти, постриг його в монаший чин та відіслав до преподобного Герасима (пам'ять 4), який подвизався в Йордані в обителі святого Феоктиста. Святий Герасим, бачачи юність Киріака, показав йому братію. Юний інок старанно виконував монастирські покори, старанно молився, мало спав, їду приймав через день, годуючись лише хлібом і водою. У Великий піст святий Герасим, віддаляючись по звичаю в пустелю Рува, щоб повернутися в монастир через тиждень, став брати із собою і Кіріака. У повному усамітненні подвижники збільшували власні праці. Преподобний Герасим у будь-яку неділю причащав власного вихованця Святих Таїн. Після кончини преподобного Герасима інок Кириак повернувся в Лавру преподобного Євфимія, проте його також вже не було в живих. Преподобний Киріак попросив дозволу собі усамітнену келію і слідом за тим подвизався в мовчанні, розмовляючи тільки з ченцем Фомою. Однак скоро Фома був посланий в Олександрію, де його обрали на єпископа, і святий Кириак в повному мовчанні провів 10-ть років. В 37-річному віці він був приурочений до чину диякона. Скоро між обителями преподобного Євфимія і преподобного Феоктиста відбувся поділ, святий Кириак віддалився в Сукійску обитель преподобного Харитона (пам'ять 28 вересня). У даній обителі знову іноків приймали як новоначальних; отак був прийнятий і святий Кириак, який спокійно працював над монастирською покорою. Через кілька років преподобний Киріак був хіротонізований у пресвітера і призначений канонархом і працював в даній покорі 18 років. В обителі святого Харитона преподобний Киріак провів 30 років. Вимогливий піст і абсолютне незлоб'я виділяли преподобного Киріака з числа аскетів - подвижників Лаври. Будь-яку ніч він читав у келії Псалтир, перериваючи читання тільки для такого, щоб іти до церкви для полуночної, дрімав самітник обмаль. Скоро преподобному виповнилося 70 років, він віддалився в пустелю натуфа, взявши з собою власного вихованця Іоанна. У пустелі відлюдники споживали тільки гіркуваті трави, які згідно благань святого Кіріака робилися придатними в їжу. Після закінчення 5 років про пустельників дізнався один з мешканців і привів до них власного біснуватого сина, і святий Кириак зцілив його. З тих часів чимало людей стало прибувати до преподобного зі власними справами, проте він шукав досконале усамітнення і віддалився в пустелю Рува, де пробув ще 5 років. Але і в цю пустелю до нього прибували хворі та біснуваті, і преподобний лікував їх хресним знаменням і молитвами. На 80-му році життя преподобний Киріак віддалився в заповітну пустелю Сусаким, де мали сходження русла двох висохлих річок. Згідно з переказами, про Шішаком сповіщав святий пророк Давид: "Ти висушив ці річки Іфамскі" (Пс. 73, 15). Через сім років до нього прийшла братія з Сукійского монастиря, просячи його духовної підтримки, згідно попущеню Божому, голоду і згубних захворювань. Вони умилостивляли святого Кіріака повернутися в монастир, і преподобний оселився в гроті, в місці де раніше трудився преподобний Харитон. Преподобний Киріак зробив величезне сприяння Церкві в боротьбі з розповсюдженням брехні орігенітів, молитвою і одним словом направляв спокушених на справжній шлях, посилюючи у вірі. Автор Житія преподобного Киріака, монах Лаври преподобного Євфимія Кирило, був очевидцем такого, як преподобний передбачив недалеку погибель Нона і Леонтія, які скоро і збулися, і брехня закінчилася поширюватися. Пресвята Богородиця закликала преподобного Киріака берегти в чистоті Православне викладання: з'явившись йому уві сні із святим Іоанном Предтечею і Іоанном Богословом, Вона категорично відмовилася зайти в келію преподобного, тому що в ній перебувала книжка зі словами єретика Несторія. "У тебе в келії - Мій ворог", - вимовила Вона (пам'ять дійства Пресвятої Богородиці преподобному Киріаку 8 червня). На 99-му році життя преподобний Киріак знову віддалився в Сусаким і слідом за тим жив зі своїм учнем Іоанном. У пустелі преподобному Киріаку помагав великий лев, який оберігав його від лиходіїв, проте не торкався дл братів і обідав з рук преподобного. Одного разу в літній жаркий час висохла вся вода в ямі, куди зимою пустельники збирали воду, а іншого джерела води не було. Преподобний Киріак помолився, і тут в пустелі пролився сильний дощ, який наповнив яму водою. До кінця життя святий старець зберігав ясність: або молився, або працював. Пред загибеллю преподобний Киріак закликав братію, благословив усіх і змолитвою безшумно відійшов до Бога, проживши 109 років. https://www.youtube.com/embed/nRIWPIfxd3A

Погодні умови у ближніх містах "Зарваниця"

Погода

Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Львові

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Тернополі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Теребовлі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода в Одесі Погода в Ужгороді