У "Зарваниці є чудотворна ікона і цілюще джерело, біля якого з'являласяБожа Матір"


20 травня 2014 р. 22:00:36

Детальніше: Легенда про співучих монахів
(коментарі, лайки)

  • Зарваниця :: Вікно детальніше :: Легенда про співучих монахів

Легенда про співучих монахів Багато-багато років тому в глибоких лісових хащах жило братство старих монахів, таких старих, що деякі з них уже стояли одною ногою в передпокої неба. Але їхні серця залишалися молодими і гарячими в служінні Божому, а їх любов була така палка, що похвальні і вдячні гімни, які вони співали, лунали все вище. Чим більше роки згинали їх плечі, а голови покривала сивина, тим радісніший спів було чути здалеку, і тим більше людей зупинялися з подивом: — Чого ж так тішаться шановні брати, адже взагалі не мають причин для радості? Дійсно, те, що говорили люди, було правдою. Шановні брати не мали нічого з того, що надає привабливості земному життю. Мешкали вони в лісі у потрісканій скинії, щілини якої служили їм вікнами, а єдиною розкішшю були дерев'яні двері, поставлені одної зимової ночі перед входом чиїмись невідомими руками, — може, ангелом? (Тоді дув північний вітер, злий, мов сам диявол, а поблизу було чути завивання вовків.) Монахи подякували Богові за двері і тішилися, що тепер мають те, що можна відчинити, коли, наприклад, хтось заблукає і буде шукати притулку. Двері приносили їм таку ж радість, як і сонце, чиста вода, ясний місяць. Старі монахи виспівували свою вдячність далеко-далеко в глибині лісу. Однак, оскільки були лише людьми, та ще й у похилому віці, тембр їх голосів гіршав, а озлобленому світові почали перешкоджати похвальні пісні, бо порушували його приємність, достаток і радість. — Коли ці брати, врешті, припинять, — злословили ліниві, — бо будять нас зі сну. — Шкодить апетиту, — скаржилися ненажери. — Це немов похоронний дзвін, — говорили злочинці. — Цей скрип просто пробирає до мозку кісток, — говорили безбожники. — Навіть якщо не пронизує, однак фальшивлять страшенно, змилуйся Боже, — думали інші. І це, на жаль, була єдина правда в усій цій балаканині. Прекрасні старці фальшивили немилосердно. Напевно, знаходили для себе якесь виправдання. Деякі з них недочували і, побоюючись, що можуть не встигнути за іншими, завжди на кілька тактів забігали вперед. Інші, вже впродовж багатьох років, не могли визначити, який у них голос — тенор, баритон, чи бас, отож кожен співав, як міг. Крім того, був ще один брат, котрий видобував з горла тільки один низький тон і з ентузіазмом вставляв його всюди куди тільки міг. — Шановний брат Лаврентій гуде, немов ґедзь, — вже віддавна скаржився соловейко в лісі. — А брат Боніфатій ні на гріш не має слуху, — вставляв дрізд. — Це виття, — повторював поважний снігур. І птахи, до котрих колись промовляв святий Франциск, ховали свої голівки під крила, щоб не чути пісень, які лунали в лісі і прославляли Бога. Монахи швидко зрозуміли красномовне мовчання птахів. Воно вразило їх сильніше, ніж голосні закиди людей. Незважаючи на це, вони не переставали з усією покорою хвалити Бога за допомогою тих скромних засобів, які мали в своєму розпорядженні. Надійшло Різдво. Увесь ліс виглядав як одна біла каплиця, в якій зимове сонце променилося ясними зірочками свічок на повислих бурульках. У той святвечір брати молилися до пізньої ночі, а коли встали, щоб почати співати, хтось постукав у двері. — Увійдіть, будь ласка! — запросили брати хором і відчинили двері. На порозі стояв замерзлий молодий чоловік, він просив хліба і притулку. Брати прийняли його так, немов приймали посланця Божого. Молодик скуштував усе, чим його пригощали, їв усе, що можна було їсти, і дякував їм за врятоване життя. Розповів, як він, молодий співак, мусив тікати темною морозною ніччю з князівського палацу, аби укритися від переслідування ворогів, котрі заздрили прихильності князя до нього. — Співак, справжній співак серед нас, — тішилися добрі брати. — От, нарешті, буде всеношна! — радів брат Лаврентій. — Всі змушені будуть слухати. Так і сталося. Хлопець співав так, як ще ніколи не співали в цьому лісі, так чудово, що луки, поля і села перетворилися на слух. Жоден з братів не розімкнув уста того вечора. В глибокому зосередженні поскладали руки, і сльози зворушення спливали по їх зморшкуватих обличчях. Небо теж ніби наблизилось до них, щоб слухати цей прекрасний спів у Різдвяну ніч. Від усього серця монахи поблагословили молодого співака, а той був так цим зворушений, що вирішив ще на один день залишитися і піти разом з ними до каплиці в селі. Ще не розвиднілося, як вони вирушили на ранкову Службу Божу. Із темряви з'являлися, мов привиди, постаті селян, котрі поспішали зі своїх сіл до каплиці. Коли ченці хотіли відчинити двері до каплиці, їх обличчя освітило ясне, немов блискавиця, світло. Було воно таке яскраве, що в першу хвилину мусили замружити очі. В ясній величі перед ними стояв ангел, і коли, нарешті, ченці вже змогли дивитися, вони помітили його дуже сумний погляд. — Що сталося з шановними братами, — лагідно запитав, — що в ніч Різдва ми залишилися без вашого прекрасного співу? Великий, осяйний ангел кілька разів мусив повторити своє питання, перш ніж брати зрозуміли, що воно звернене до них. — Ми — і прекрасний спів! Брате небесний, перепрошуємо, але хіба йдеться про нас? Ми фальшуємо, це всім відомо, — відповіли йому злагодженим хором. — Я гуду, мов ґедзь, — поскаржився брат Лаврентій. — А я не маю слуху, — сказав брат Боніфатій. — А в мене пропадає голос, — зітхнув третій. Ангел похитав головою. — Ми там, нагорі, чуємо тільки прекрасний хвалебний гімн, що долинає з глибини ваших сердець, а вчорашнього благословенного вечора лишилися без нього. — За нас співав співак, обдарований великим талантом. Хіба не чути було його чудового співу? — Ні, — мовив замислено ангел, — навіть найчудовіший голос не долине до нас, якщо не забуде про себе і не буде натхнений Божою любов'ю. Ангел зник, усі стали на коліна на порозі каплиці, а співак, котрий нічого не бачив і не чув, лише помітив зворушення монахів, попросив, щоб йому розповіли, що сталося, — а почувши, опустив голову. — Моліться за мене, преподобні брати, щоб мій голос також одного дня сподобився знайти дорогу до неба, — попросив шанобливо і відійшов на самоту, щоб служити тільки Богові, в покорі і любові. А співочі ченці аж до смерті співали свої гімни, які величали Бога. Останній з них, брат Лаврентій, ще співав на смертному ложі своїм чудовим тоном: — Нехай буде благословенний Господь, котрий ласкаво схиляється над кожною піснею, що лине від чистого серця і з доброї волі. Амінь

Зарваниця :: Легенда про співучих монахів :: Сподобалось199


26 травня 2014 р. 20:35:35

Детальніше: 26 травня, Мучениця Гликерія, діва, і з нею Лаодикій, сторож в'язничний (близько 117).
(коментарі, лайки)

  • Зарваниця :: Вікно детальніше :: 26 травня, Мучениця Гликерія, діва, і з нею Лаодикій, сторож в'язничний (близько 117).

26 травня, Мучениця Гликерія, діва, і з нею Лаодикій, сторож в'язничний (близько 117). Свята Гликерія мученицьки постраждала за Христову віру в II столітті під час гоніння на християн імператора Антоніна (138 - 161). Вона походила зі знатного роду, батько її Макарій був градоначальником Риму, згодом він переселився у Фракійське місто Троянополь. Свята Гликерія рано втратила батька і матері. Зблизившись з християнами, вона навернулася до щирої віри і щодня відвідувала храм Божий. Правитель Троянополя Савін, отримавши імператорський наказ про примус християн до принесення жертв ідолам, призначив для жителів міста день загального поклоніння ідолу Зевсу. Свята Гликерія твердо вирішила постраждати за Христа і розповіла про свій намір християнам, просила їх молитися про те, щоб Господь послав їй твердість до перенесення страждань. У день свята Зевса свята Гликерія, накреслити на своєму чолі знамення Хреста, з'явилася в капище; свята стала на узвишшя в променях сонця, зняла покривало з голови, показавши всім святий Хрест, написаний на її чолі. Вона палко молилася Богу, щоб Він напоумив язичників і поламав кам'яного ідола Зевса. Раптово почувся грім, статуя Зевса звалилася на підлогу й розбилася на дрібні частини. У люті правитель Савін та жерці наказали народові побити святу Гликерія камінням, але кинуті камені не торкнулися святої. Святу Гликерія їх до в'язниці всадили, куди до неї прийшов християнський священик Філократ і зміцнив мученицю на майбутній їй подвиг. Вранці, коли почалися катування, раптово серед мучителів з'явився Ангел, і всі вони попадали на землю, охоплені жахом. Коли видіння зникло, то за наказом Савіна, що ледь вернув дар мови, святу знову відвели до в'язниці, двері якої міцно замкнули і запечатали особистим перснем правителя, щоб ніхто не зміг до неї проникнути. Впродовж ув'язнення Ангели Божі приносили святій Гликерії їжу й питво. Через багато днів Савін прийшов до в'язниці, і сам зняв печатку. Увійшовши до святої, він був вражений, побачивши її живою і здоровою. Вирушивши у місто Іраклію, Савін наказав вести туди ж і святу Глікерію. З цього міста вийшли їй назустріч іраклійскі християни з єпископом Дометієм на чолі, який перед усіма виголосив молитву Господу про зміцнення святої у мученицькому подвигу. У Іраклії святу Гликерію посадили в розпечену піч за відмову принести жертву ідолам, але вогонь у ній одразу згас. Тоді правитель, у божевільній люті, наказав здерти з голови святої Гликерії шкіру. Потім оголену мученицю кинули до в'язниці на гостре каміння, вона ж безперервно молилася й опівночі до в'язниці з'явився Ангел і зцілив її рани. В'язничний сторож Лаодикій, що прийшов вранці за святою, спочатку її не впізнав, думаючи, що мучениця зникла і хотів себе вбити, боячись покарання, але свята Гликерія зупинила його. Вражений дивом, Лаодикій увірував в істинного Бога і просив молитов святої, щоб і йому постраждати і померти за Христа разом з нею. "Йди за Христом і ти спасешся", - відповіла йому славна мучениця. Лаодикій поклав на себе кайдани, якими була пов'язана свята, і на суді оголосив правителю і всім присутнім про чудесне зцілення святої Гликерії Ангелом і визнав себе християнином. Новий обранець Божий був негайно усічений мечем. Християни, таємно взявши його останки, з честю їх поховали, а свята Гликерія була віддана на поталу звірам. З великою радістю вийшла вона на страту, а випущена на святу левиця смиренно підповзла до неї і, пестячи, лизала їй ноги. Нарешті, свята з молитвою звернулася до Господа, просячи, щоб Він взяв її до Себе. У відповідь вона почула Голос з Неба, що закликав її до Небесного блаженства. У цей час на святу була випущена інша левиця, яка кинулася на мученицю і забила її, але не розтерзала. Єпископ Дометій і іраклійскі християни з честю поховали святу мученицю Глікерію. Вона постраждала за Христа близько 177 року. Святі мощі її прославилися витіканням цілющого миру. http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/45/ , https://vk.com/krokdospasinnya , https://www.facebook.com/krokdospasinnya , https://ok.ru/profile/533438398557 , https://twitter.com/krokdospasinnya , http://blog.i.ua/user/6200557/ , https://www.youtube.com/embed/_mhp60rFjnQ

Зарваниця :: 26 травня, Мучениця Гликерія, діва, і з нею Лаодикій, сторож в'язничний (близько 117). :: Сподобалось138


Шановні користувачі порталу!

Інформацію на цьому сайті розміщують звичайні християни , котрі не мають жодного відношення до монашого чи священничого життя. Портал був створений суто для розповсюдження інформації про життя святих та релігійні свята, що відбуваються згідно православного календаря. Також на сайті ви можете отримати інформацію про події в Зарваниці, розклад прощ, тощо.

Мета цього порталу не є реклама чи поширення її.

Звертаємо вашу увагу на те,що будь-які ваші відгуки та пропозиції ви можете залишити скориставшись зворотним зв'язком.

До вашої уваги – на сайті були створені Галерея малюнків а також відеогалерея де ви зможете переглянути фото і відео , що мають відношення до Зарваниці та до святих. Ці сервіси ще перебувають в допрацюванні, але ви вже можете переглядати те що вже викладено. Докладніше на сторінках фотогалереї та відеогалереї.

Дякуємо за увагу. Адміністрація сайту