Божий хлеб "В блокаду мы жили в Ленинграде. Я была тогда еще маленькой, но помню, что кроме бомбежек и цепенящего холода был сильный голод, потому что мне всегда хотелось есть. Бабушка моя, жалеючи, гладила меня по головке и все приговаривала: "Ты, деточка, если будет трудно, помолись Боженьке, и Он даст все, что тебе нужно. Главное - верь и молись". И я стала молиться о хлебушке. Я представляла его пушистым, белым, с коричнево-золотистой корочкой. Я даже чувствовала его сладостный запах. Помолившись, я побежала на кухню посмотреть, не появился ли желанный каравай. Хлеба не было. Я чуть не расплакалась, но потом вспомнила, как бабушка говорила, что молиться надо усердно, со слезами. Я снова стала молиться, делала земные поклоны и уж так просила, так просила, чтобы добрый Боженька послал нам хоть немного хлеба, но чтоб всем хватило. Что произошло дальше, я запомнила на всю жизнь: дверь открылась, и вошел старичок, держа в руках огромный каравай хлеба. Ласково улыбаясь, он протянул мне хлеб, а я приняла это как должное. Ведь я так долго молилась, вот дедушка и принес мне хлеб. Встав на цыпочки, я положила каравай на столешницу и оглянулась. Добрый дедушка исчез!.. Что же это такое? Только что был - и вдруг нету. Пока я раздумывала о странном старичке, пришла мама с работы. Мамочке было тогда всего двадцать восемь лет, но воспитывала она нас очень строго. Увидев хлеб, мама спросила, где я его взяла. - Боженька дал, - ответила я, не смущаясь. - Как - Боженька дал? - удивилась мама. - Он его Сам принес, - отвечаю. - А какой Он, Боженька? - допытывается мама. - Старенький и ласковый, - описываю я. - Может быть, он похож на кого-нибудь из наших знакомых? Кто же может принести хлеб в такое трудное время, когда за этот каравай что угодно выменять можно?.. Прошло несколько лет. Я выросла. Как и все, состояла в октябрятской и пионерской организациях. Потом, окончив институт, стала работать педагогом, а потому в храм в своем городе ходить не могла. Но однажды, приехав на родину, я зашла в церковь. Подошла поближе к алтарю и тут увидела образ Николая Угодника. Я сразу узнала его: это был тот самый старичок, который в блокаду принес каравай хлеба. От нахлынувших воспоминаний свершившегося много лет назад чуда из глаз моих градом полились слезы. - Николай Угодник, - зашептала я дрожащими губами, - это был ты. Прости меня, что я так мало молилась тебе, что до сих пор не поблагодарила. Но теперь я тебя не оставлю. С тех пор я, слава Богу, не забываю скорого помощника Николая Чудотворца: ставлю ему свечи, заказываю молебны. Потому что тот блокадный каравай стоит больше всех послевоенных яств. А если надо испросить кому-либо здоровья, или стряслась какая-то беда, или потеряю что-то, я всегда обращаюсь: "Николай Угодник, батюшка дорогой, помоги мне!" И помощь приходит. http://www.zarvanycia.іп.укр/articles/get/156/ https://vk.com/krokdospasinnya , https://www.facebook.com/krokdospasinnya , https://ok.ru/profile/533438398557 , https://twitter.com/krokdospasinnya , http://blog.i.ua/user/6200557/ , https://www.youtube.com/embed/fXaEkkidM1k

1 серпня – Преподобних Макрини і Дія 1 серпня – Преподобних Макрини і ДіяСвята Макрина народилася в Кападокії в час царювання Костянтина Великого. Батьками її були Василь та Емілія. Макрина ж була першою дитиною в сім’ї і була сестрою Василія Великого, Григорія Ніського та інших братів і сестер, всього в сім'ї було четверо синів ті шість дочок. Коли мати Макрини була нею вагітна, їй було видіння у сні: вона побачила, що носить на руках ненароджене немовля, і до неї підійшов благочестивий чоловік і 3 рази назвав дитя Феклою, давши знати, що своїм життям дитя буде наслідувати цнотливе життя святої мучениці Фекли. Прокинувшись після цього сну, Емілія народила дитя і назвала його Феклою, але родичі вирішили, що Макрина буде кращим іменем для немовляти. Отже в святої було подвійне ім’я. Але всі настільки звикли називати її Макриною, що і не всі знали її перше ім’я. Дівчинка підростала і мати почала вчити її грамоти з допомогою книг Соломона і псалмів Давида. Дівчинка була дуже здібною і дуже швидко вчилася і постійно молилася або співала пісні на славу Божу. Мати не дозволяла їй бавитися ігри, тому вона займалась рукоділлям або читала. Коли їй виповнилося 12 років, то на всю округу не було красивішої дівчини. Навіть живописці не могли зобразити її красу. Часто батька Макрини турбували багачі, просячи видати свою доньку за їх синів. Батько ж обрав благочестивого юнака, але весілля вирішили відкласти, доки дівчина досягне шлюбного віку. Юнак чекав, поки його наречена підросте, але Бог забрав його душу до себе. Тому Макрина вирішила зберегти цнотливість до смерті. Багато юнаків хотіли з нею одружитися і родичі вмовляли її вийти заміж, але мудра дівчина відповідала: «Не гоже зарученій дівчині порушувати закон і вийти заміж за іншого. Того, з ким я заручена, називають мертвим, але він не помер, а живе і пішов в далеке місце, де чекає всезагального воскресіння, і я б його осоромила, якби порушила закон своєю зрадою.» Так блаженна відповідала кожному,хто говорив їй про заміжжя. Вона завжди була при своїй матері, будучи їй служницею, особливо після смерті батька. Для братів вона була наставницею, другою матір’ю. Коли її брат Василій після багатьох років навчання повернувся додому, почав гордитися своїми знаннями, свята Макрина своїми словами його настільки усмирила, що він став монахом. З часом померла мати Макрини. Діти з честю поховали матір і поклали її в одному гробі з батьком. Трошки пізніше Василія Великого призначили архієпископом Кесарії кападокійської. Тоді він висвятив у пресвітери свого брата Григорія Ніського і запросив до себе наймолодшого брата Петра і причислив його до церковного причету. Коли про це дізналася свята Макрина, вона дуже зраділа. Через 9 років після цього помер Василій Великий. Свята Макрина гірко ридала не так тому, що помер її брат, як тому, що згасло світло одного зі світильників Божих. Через 9 місяців після кончини Василія скликали собор єпископів в Антіохії, на якому був і Григорій Ніський. Після собору він вирішив навідати сестру Макрину, бо вони давно вже не бачились. Він вже був не далеко до рідного дому. І ось вночі йому приснилось, що він несе на руках мощі мученика, які яскраво світяться так, що очі не витримують цього блиску. Цей сон Григорій бачив три рази за одну ніч. Зранку він знову вирушив в дорогу, очікуючи здійснення побаченого. Люди йшли йому на зустріч, вітаючи. Вони ж і сказали, що Макрина важко хвора. Прибувши в місто, Григорій спершу вирушив у церкву, де його чекали монахи. Після молитви він помітив, що серед присутніх немає ігумені – Макрини. Вона лежала у своїй келії, на землі, і, побачивши брата хотіла підвестися і поклонитися йому, але не змогла – впала на руки. Брат допоміг їй повернутися у своє ложе. Вони довго розмовляли і серце Григорія сповнювалося радістю і спокоєм. Згодом Макрина наказала брату підкріпитися їжею. Їм приготували місце в саду. Тоді Григорій згадав свій сон і зрозумів, що мощі в ньому – святої його сестри Макрини, яка за стільки років виснажувалася постом заради любові до Бога, умертвила своє тіло як мучениця і зовсім вмерла для гріха. Макрина заспокоювала брата, даючи йому надію на те, що вона одужає. Наступного дня всі зрозуміли, що наближається година смерті святої – всі тілесні сили покинули її. Вона помолилася і віддала дух Господеві. Здавалося, що вона заснула. А всі навколо гірко ридали. Монахинь ледве змусили припинити ридання і молитися. На її похорон прийшло дуже багато народу. Всі хотіли доторкнутися до труни з тілом, тому похоронна процесія йшла дуже повільно. Поховали Макрину в гробі її батьків, так, як вона і бажала. За своє життя свята вчинила чимало чудес. Одна дівчинка була сліпою на одне око. Від поцілунку Макрини дитина почала нормально бачити. Також свята зцілювала недуги, виганяла бісів, пророкувала майбутнє. Преподобний Дій Преподобний Дій походив з Антіохії Сирійської. Батьки-християни виховали його у благочесті. Вже в юних літах він почав посилено постити, аби сподобитися монашого життя. І боровся з ворогами своїми – плоттю і дияволом. Диявола він поборов постійною молитвою, а плоть – постом і підкоренням її духові. Він їв дуже рідко і мало, часто тижнями не їв і не спав. Так він став оселею Духа Святого і був сильним тілом і духом. Дій творив чудеса, багатьох навертав до віри Христової. Досить довго він прожив в Антіохії, тоді Бог звелів йому йти в Константинополь, аби бути значно кориснішим для людей. Він блукав на лише у місті, а й на його околицях. Там він знайшов пустинне містечко, де було язичницьке поховання і жило багато бісів. Він вирішив там поселитися і боротися проти них молитвою. Вони постійно нападали на нього різними видіннями, бажаючи вигнати преподобного. Але святий мужньо боровся з ними і потихенько перемагав слуг диявольських. Дій хотів дізнатися, чи Господь благословляє його намір жити на тому місці. Тому він тричі помолився, ввіткнув посох в землю і промовив: «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Якщо цей посох проросте тут і пустить коріння, то і я буду тут жити.» Господь почув молитву праведника і оживив посох. Тоді святий почав ще ревніше молитися, аби прогнати бісів. Довго вони боролися, але сильніша Рука Божа і переміг Дій бісів. Тепер святий жив на тому місці, славлячи Господа. Згодом люди почали його впізнавати і дивувалися, що старець оселився в такому страшному місці. Але приходили до нього, приносячи необхідні для життя речі, якими він ділився з жебраками і гостями. Особливо він прославився, коли з волі Божої почав зцілювати недужих не тільки тілесно, а й духовно. В той час царював благочестивий цар-християнин Феодосій Молодший, внук Феодосія Великого. Почувши про чудеса Дія, він і сам вирішив його навідати. Його дуже здивували спосіб життя святого, проповіді і посох, з якого виросло дерево. Він наказав за державні кошти на тому місці побудувати церкву і монастир, аби преподобний направляв народ на шлях спасіння. Патріарх Аттик вмовив його прийняти священичий сан. Так угодник Божий Дій став ігуменом братії, вчителем тих, хто потребував науки, лікарем душ і тіл. Його обитель була пристановищем для тих, кому було ніде жити. Воду для обителі носили здалеку. Тому братія просила ігумена дозволити викопати колодязь в монастирі. Святий погодився. Довго вони копали, а води все не було. Працівники впали у відчай і хотіли покинути роботу. Тоді преподобний наказав опустити його в колодязь. Досягши половини глибини, він тричі вдарив по стіні, закликаючи Ім’я Пресвятої Тройці і, раптом, вода почала прибувати, та так швидко, що робітники ледве встигли вибратися звідти. Всі дивувалися такому чуду і славили Господа. А один працівник був на горі і не повірив, що вода може текти зі стін, а не з дна, і звинуватив монаха у чаклунстві. Тієї ж миті Господь покарав невірного: він посковзнувся, впав у колодязь і потонув. Коли про це дізналася дружина, то прийшла і проклинала святого, називаючи чаклуном, губителем і погрожувала його вбити. Монах же відповів, що потрібно надіятися – і вона отримає чоловіка назад. Жінка ж не повірила, накинулась на святого, бажаючи розірвати його одяг. Братія ж вигнала нечестиву за межі монастиря. Тоді святий наказав витягнути з води тіло чоловіка. Дій помолився, взяв його за руку і мертвий ожив. Тоді покликали дружину і вона забрала мужа додому. Коли ж вони йшли, в чоловіка підкосилися ноги – він впав і помер. Боячись смерті за гріхи, вона побігла до Дія, просячи прощення образ. Тоді народ, що бачив ці дива, опанував страх. Святий вмовив жінку решту життя провести у покаянні, а братії наказав належним чином поховати чоловіка. Чудотворець провів довге життя. Вже в глибокій старості він важко захворів і був присмерті. Тоді зібралась братія, святого причастили Святих Таїн і він зробився, ніби мертвий. Всі почали його оплакувати і готуватися до похорону. Прибули Патріарх Константинопольський Аттик, Патріарх Антіохійський Олександр, шановане духовенство та світські особи. Тобі святий, ніби прокинувся зі сну, і повідомив, що Господь дарував йому ще 15 років життя. Він став здоровим і всі раділи його поверненню з мертвих. 15 дарованих йому років, святий старанно постив. Одного азу він зайшов у церкву і у вівтарі йому явився світлий чоловік у священичих ризах і сказав, що прийшов час тілу і душі розлучитися. Преподобний поклонився чоловікові, подякував Господеві за те, що Він його повідомив про час смерті. Тоді святий скликав братію і став навчати. Потім повідомив, як його треба поховати, заповів нікому не дозволити перенести його тіло до міста, а поховати в монастирі. Потім помолився, зі всіма попрощався і віддав дух Господеві. http://www.zarvanycia.іп.укр/articles/get/157/ https://vk.com/krokdospasinnya , https://www.facebook.com/krokdospasinnya , https://ok.ru/profile/533438398557 , https://twitter.com/krokdospasinnya , http://blog.i.ua/user/6200557/ , https://www.youtube.com/embed/fXaEkkidM1k

Погодні умови у ближніх містах "Зарваниця"

Погода

Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Львові

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Тернополі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Теребовлі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода в Одесі Погода в Ужгороді