1 серпня – Преподобних Макрини і Дія 1 серпня – Преподобних Макрини і ДіяСвята Макрина народилася в Кападокії в час царювання Костянтина Великого. Батьками її були Василь та Емілія. Макрина ж була першою дитиною в сім’ї і була сестрою Василія Великого, Григорія Ніського та інших братів і сестер, всього в сім'ї було четверо синів ті шість дочок. Коли мати Макрини була нею вагітна, їй було видіння у сні: вона побачила, що носить на руках ненароджене немовля, і до неї підійшов благочестивий чоловік і 3 рази назвав дитя Феклою, давши знати, що своїм життям дитя буде наслідувати цнотливе життя святої мучениці Фекли. Прокинувшись після цього сну, Емілія народила дитя і назвала його Феклою, але родичі вирішили, що Макрина буде кращим іменем для немовляти. Отже в святої було подвійне ім’я. Але всі настільки звикли називати її Макриною, що і не всі знали її перше ім’я. Дівчинка підростала і мати почала вчити її грамоти з допомогою книг Соломона і псалмів Давида. Дівчинка була дуже здібною і дуже швидко вчилася і постійно молилася або співала пісні на славу Божу. Мати не дозволяла їй бавитися ігри, тому вона займалась рукоділлям або читала. Коли їй виповнилося 12 років, то на всю округу не було красивішої дівчини. Навіть живописці не могли зобразити її красу. Часто батька Макрини турбували багачі, просячи видати свою доньку за їх синів. Батько ж обрав благочестивого юнака, але весілля вирішили відкласти, доки дівчина досягне шлюбного віку. Юнак чекав, поки його наречена підросте, але Бог забрав його душу до себе. Тому Макрина вирішила зберегти цнотливість до смерті. Багато юнаків хотіли з нею одружитися і родичі вмовляли її вийти заміж, але мудра дівчина відповідала: «Не гоже зарученій дівчині порушувати закон і вийти заміж за іншого. Того, з ким я заручена, називають мертвим, але він не помер, а живе і пішов в далеке місце, де чекає всезагального воскресіння, і я б його осоромила, якби порушила закон своєю зрадою.» Так блаженна відповідала кожному,хто говорив їй про заміжжя. Вона завжди була при своїй матері, будучи їй служницею, особливо після смерті батька. Для братів вона була наставницею, другою матір’ю. Коли її брат Василій після багатьох років навчання повернувся додому, почав гордитися своїми знаннями, свята Макрина своїми словами його настільки усмирила, що він став монахом. З часом померла мати Макрини. Діти з честю поховали матір і поклали її в одному гробі з батьком. Трошки пізніше Василія Великого призначили архієпископом Кесарії кападокійської. Тоді він висвятив у пресвітери свого брата Григорія Ніського і запросив до себе наймолодшого брата Петра і причислив його до церковного причету. Коли про це дізналася свята Макрина, вона дуже зраділа. Через 9 років після цього помер Василій Великий. Свята Макрина гірко ридала не так тому, що помер її брат, як тому, що згасло світло одного зі світильників Божих. Через 9 місяців після кончини Василія скликали собор єпископів в Антіохії, на якому був і Григорій Ніський. Після собору він вирішив навідати сестру Макрину, бо вони давно вже не бачились. Він вже був не далеко до рідного дому. І ось вночі йому приснилось, що він несе на руках мощі мученика, які яскраво світяться так, що очі не витримують цього блиску. Цей сон Григорій бачив три рази за одну ніч. Зранку він знову вирушив в дорогу, очікуючи здійснення побаченого. Люди йшли йому на зустріч, вітаючи. Вони ж і сказали, що Макрина важко хвора. Прибувши в місто, Григорій спершу вирушив у церкву, де його чекали монахи. Після молитви він помітив, що серед присутніх немає ігумені – Макрини. Вона лежала у своїй келії, на землі, і, побачивши брата хотіла підвестися і поклонитися йому, але не змогла – впала на руки. Брат допоміг їй повернутися у своє ложе. Вони довго розмовляли і серце Григорія сповнювалося радістю і спокоєм. Згодом Макрина наказала брату підкріпитися їжею. Їм приготували місце в саду. Тоді Григорій згадав свій сон і зрозумів, що мощі в ньому – святої його сестри Макрини, яка за стільки років виснажувалася постом заради любові до Бога, умертвила своє тіло як мучениця і зовсім вмерла для гріха. Макрина заспокоювала брата, даючи йому надію на те, що вона одужає. Наступного дня всі зрозуміли, що наближається година смерті святої – всі тілесні сили покинули її. Вона помолилася і віддала дух Господеві. Здавалося, що вона заснула. А всі навколо гірко ридали. Монахинь ледве змусили припинити ридання і молитися. На її похорон прийшло дуже багато народу. Всі хотіли доторкнутися до труни з тілом, тому похоронна процесія йшла дуже повільно. Поховали Макрину в гробі її батьків, так, як вона і бажала. За своє життя свята вчинила чимало чудес. Одна дівчинка була сліпою на одне око. Від поцілунку Макрини дитина почала нормально бачити. Також свята зцілювала недуги, виганяла бісів, пророкувала майбутнє. Преподобний Дій Преподобний Дій походив з Антіохії Сирійської. Батьки-християни виховали його у благочесті. Вже в юних літах він почав посилено постити, аби сподобитися монашого життя. І боровся з ворогами своїми – плоттю і дияволом. Диявола він поборов постійною молитвою, а плоть – постом і підкоренням її духові. Він їв дуже рідко і мало, часто тижнями не їв і не спав. Так він став оселею Духа Святого і був сильним тілом і духом. Дій творив чудеса, багатьох навертав до віри Христової. Досить довго він прожив в Антіохії, тоді Бог звелів йому йти в Константинополь, аби бути значно кориснішим для людей. Він блукав на лише у місті, а й на його околицях. Там він знайшов пустинне містечко, де було язичницьке поховання і жило багато бісів. Він вирішив там поселитися і боротися проти них молитвою. Вони постійно нападали на нього різними видіннями, бажаючи вигнати преподобного. Але святий мужньо боровся з ними і потихенько перемагав слуг диявольських. Дій хотів дізнатися, чи Господь благословляє його намір жити на тому місці. Тому він тричі помолився, ввіткнув посох в землю і промовив: «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Якщо цей посох проросте тут і пустить коріння, то і я буду тут жити.» Господь почув молитву праведника і оживив посох. Тоді святий почав ще ревніше молитися, аби прогнати бісів. Довго вони боролися, але сильніша Рука Божа і переміг Дій бісів. Тепер святий жив на тому місці, славлячи Господа. Згодом люди почали його впізнавати і дивувалися, що старець оселився в такому страшному місці. Але приходили до нього, приносячи необхідні для життя речі, якими він ділився з жебраками і гостями. Особливо він прославився, коли з волі Божої почав зцілювати недужих не тільки тілесно, а й духовно. В той час царював благочестивий цар-християнин Феодосій Молодший, внук Феодосія Великого. Почувши про чудеса Дія, він і сам вирішив його навідати. Його дуже здивували спосіб життя святого, проповіді і посох, з якого виросло дерево. Він наказав за державні кошти на тому місці побудувати церкву і монастир, аби преподобний направляв народ на шлях спасіння. Патріарх Аттик вмовив його прийняти священичий сан. Так угодник Божий Дій став ігуменом братії, вчителем тих, хто потребував науки, лікарем душ і тіл. Його обитель була пристановищем для тих, кому було ніде жити. Воду для обителі носили здалеку. Тому братія просила ігумена дозволити викопати колодязь в монастирі. Святий погодився. Довго вони копали, а води все не було. Працівники впали у відчай і хотіли покинути роботу. Тоді преподобний наказав опустити його в колодязь. Досягши половини глибини, він тричі вдарив по стіні, закликаючи Ім’я Пресвятої Тройці і, раптом, вода почала прибувати, та так швидко, що робітники ледве встигли вибратися звідти. Всі дивувалися такому чуду і славили Господа. А один працівник був на горі і не повірив, що вода може текти зі стін, а не з дна, і звинуватив монаха у чаклунстві. Тієї ж миті Господь покарав невірного: він посковзнувся, впав у колодязь і потонув. Коли про це дізналася дружина, то прийшла і проклинала святого, називаючи чаклуном, губителем і погрожувала його вбити. Монах же відповів, що потрібно надіятися – і вона отримає чоловіка назад. Жінка ж не повірила, накинулась на святого, бажаючи розірвати його одяг. Братія ж вигнала нечестиву за межі монастиря. Тоді святий наказав витягнути з води тіло чоловіка. Дій помолився, взяв його за руку і мертвий ожив. Тоді покликали дружину і вона забрала мужа додому. Коли ж вони йшли, в чоловіка підкосилися ноги – він впав і помер. Боячись смерті за гріхи, вона побігла до Дія, просячи прощення образ. Тоді народ, що бачив ці дива, опанував страх. Святий вмовив жінку решту життя провести у покаянні, а братії наказав належним чином поховати чоловіка. Чудотворець провів довге життя. Вже в глибокій старості він важко захворів і був присмерті. Тоді зібралась братія, святого причастили Святих Таїн і він зробився, ніби мертвий. Всі почали його оплакувати і готуватися до похорону. Прибули Патріарх Константинопольський Аттик, Патріарх Антіохійський Олександр, шановане духовенство та світські особи. Тобі святий, ніби прокинувся зі сну, і повідомив, що Господь дарував йому ще 15 років життя. Він став здоровим і всі раділи його поверненню з мертвих. 15 дарованих йому років, святий старанно постив. Одного азу він зайшов у церкву і у вівтарі йому явився світлий чоловік у священичих ризах і сказав, що прийшов час тілу і душі розлучитися. Преподобний поклонився чоловікові, подякував Господеві за те, що Він його повідомив про час смерті. Тоді святий скликав братію і став навчати. Потім повідомив, як його треба поховати, заповів нікому не дозволити перенести його тіло до міста, а поховати в монастирі. Потім помолився, зі всіма попрощався і віддав дух Господеві. http://www.zarvanycia.іп.укр/articles/get/157/ https://vk.com/krokdospasinnya , https://www.facebook.com/krokdospasinnya , https://ok.ru/profile/533438398557 , https://twitter.com/krokdospasinnya , http://blog.i.ua/user/6200557/ , https://www.youtube.com/embed/fXaEkkidM1k

3 серпня – Преподобних Симеона Юродивого та Івана, пророка Єзикиїла Преподобні Симеон, Христа ради юродивий, та Іван були сирійцями, жили у VI ст. в місті Едес. Змалку вони товаришували. Старший з друзів, Симеон, був неодруженим і жив зі старенькою матір’ю. Іван же нещодавно одружився і жив з овдовілим батьком і молодою дружиною. Обоє друзів були заможними. Коли Симеону виповнилося 30, а Івану – 24 роки, на свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього вони вирушили до Єрусалиму. На зворотньому шляху друзі бесідували про спасіння душ. Коней зі слугами вони відправили вперед, а самі йшли пішки. По дорозі вони натрапили на монастирі біля Йордану. Вони просили Господа вказати, в якому монастирі варто здійснювати монаші подвиги, відкривши його ворота. В той час ігумену Никонові наснилося, що треба відкрити ворота – впустити овець Божих. Друзі побачили відкриті ворота і з радістю увійшли в обитель. Незабаром їх постригли в монахи. Згодом Симеон захотів піти в пустелю і там посилити чернечий подвиг. Іван не хотів покидати товариша і вирішив йти з ним. З благословення ігумена Никона монахи вирушили в пустелю. Там диявол підступно спокушав їх роздумами про покинуті родини, роблячи їх сумними та лінивими. Але побратими підтримували один одного, постійно молилися і строго постили. Незабаром випробування припинилися. Монахи отримали звістку від Бога, що мати Симеона і дружина Івана померли і Господь удостоїв їх Царства Божого. Після цього Симеон та Іван прожили в пустелі 29 років. Тоді Господь звістив, що їм тепер варто служити людям, тобто покинути пустелю і оселитися серед людей. Але святий Іван гадав, що він не настільки високо моральний, як його товариш, і вирішив залишитися на самоті. Симеон вирушив у Єрусалим. Там він поклонився Гробу Христовому і всім святиням. Він ревно молився, аби Гомподь сподобив його служити людям, але так, аби вони його не прославляли. Тому прийшовши в місто Емес, він прикинувся юродивим: дивно поводився, за що його частенько били та ображали. А тим часом він чинив чимало добрих справ: виганяв бісів, зцілював недуги, грішників навертав до каяття, а невірні ставали вірними за його молитвами. Але нікому й на думку не спало б прославляти юродивого. Але святий Іван його дуже шанував. Коли до нього в пустелю приходили люди з Емесу, він направляв їх до юродивого Симеона, який міг дати кращу пораду. За три дні до своєї смерті святий Симеон не появлявся у місті. Він зачинився у своїй хижині, де булла тільки в'язанка хмизу. Цих три дні святий безупину молився. Міські бідняки, що з ним дружили,помітили, що його нема. Вони прийшли до хижини, взяли тіло померлого і занесли на місце, де без відспівування ховали жебраків. Коли тіло несли, жителі чули дивні церковні пісні і не розуміли їх походження. Разом зі святим Симеоном помер і праведний Іван. Святий пророк Єзикиїл походив з єврейського міста Сарір. Він був сином Бузі, від племені Левія, і священиком Бога Вишнього. Під час другої Єрусалимської окупації був забраний Навуходоносором в полон до Вавілону разом з Іоакимом, царем юдейським, названим Єхонією Другим (4Цар.24: 1). Перебуваючи в полоні Вавилонському, ієрей Божий Єзекіїль жив поблизу річки, званої Ховар; і побачив він видіння на тридцятому році життя: він бачив відкриті небеса; з півночі дув сильний вітер і йшла звідти велика і пресвітла хмара, в середині якої рухалося полум'я, а кругом було блискуче сяйво. Ця хмара перетворилася в подобу чотирьох фігур, на вигляд схожих на чисту, розпечену у вогні мідь - людини, лева, тільця й орла. Крім того у них було по чотири крила, а під крилами - людські руки, два крила були простягнені для польоту, двома іншими вони покривали свої тіла; вогонь клубочився між фігурами, і блискавка виходила з вогню. Видно було також чотири великих колеса, по одному при кожній фігурі; колеса ці на вигляд були як камінь таршішу кольору блакитного, як море, із золотим відблиском, виробленим сонячними променями. У цих колесах виднілися ніби інші колеса; всі ці колеса, як би одухотворені, мали в собі силу життя і звідусіль повні були очей, а чотири фігури, здавалося були запряженоі в ці колеса, як до воза, і коли рухалися фігури, рухалися разом з ними і колеса. Під час ходи від крил їх чувся шум і звук, ніби звук великої води, ніби шум багатолюдного натовпу. Коли ж вони стояли, мовчали і крила їх. Так стояли вони й мовчали, коли з висоти доносився голос Божий. Бо над цими чотирма фігурами і колесами виднілося небесне склепіння, і на склепінні - престол, ніби із сапфіру, а на престолі пресвітлий образ людини і кругом нього сяйво на зразок веселки, яка світиться в хмарах в дощовий день. Таке видіння слави Господньої мав святий пророк Єзикиїл. У ньому, по тлумаченню мужів богомудрих і богонатхненних, пресвітлий образ людський на сапфіровиднім престолі прообразував втілення Сина Божого в утробі Пречистої Діви, Яка була одушевленим престолом для воплоченого від Неї Бога, бо дорогоцінний камінь сапфір, схожий своїм світлим кольором на небо і містить в собі, як небо, зірки, золотисті частинки, служить образом Пресвятої Діви Марії, в Якої, як і в небесному єстві, немає жодного пороку; лоно Якої стало просторіше від небес, що вмістило в себе Невмістимого, і Яка, як зірками, прикрашена численними дарами Божої благодаті. Чотири фігури прообразували чотирьох святих . Також і інші духовні таємниці були прообразами у тому чудовому і страшному видінні, при спогляданні якого святий Єзикиїл від жаху впав ниць на землю і чув знову голос, що говорив йому: - Син людський, встань на ноги твої і я буду говорити з тобою. І ввійшла в нього якась невидима сила, яка підняла його з землі і поставила на ноги. Коли пророк з трепетом став , Господь сказав йому: - Син людський! Я пошлю тебе до дому Ізраїлевого, до людей, які засмучують Мене, які образили Мене вони й їхні батьки відреклися від Мене до самого нинішнього дня; це люди, зухвалі душею із жорстоким серцем: до них Я пошлю тебе, і ти скажеш їм слова Мої ; не бійся нікого навіть, якщо вони розлютяться і оточать тебе, як скорпіони (Іез.2 :3-4). Коли Господь це говорив, Єзикиїл побачив простягнуту до себе руку і в ній книжковий сувій; рука та розгорнула перед ним цей сувій, і було в ньому написано всередині і зовні: "Плач, стогін та горе". І сказав йому Господь: - Син людський! З'їж цього сувоя, і йди скажи синам Ізраїлевим те, що Я накажу тобі (Іез.3: 1). Єзикиїл, відкривши уста свої, з'їв цей сувій, і він був в устах його солодкий, як мед. З того часу Єзекіїль виповнився пророчого духу і благодаті, і все, що потім говорив йому Бог, він брав у серце своє. Коли ж стало віддалятися від очей його це чудове видіння, він почув голос, ніби голос численного натовпу, що говорить: - Благословенна слава Господня від місця Його! І знову було до нього слово Господнє, що говорило: - Син людський! Я поставив тебе на варті дому Ізраїля, і ти будеш слухати слово з уст Моїх і будеш навчати їх від Мене. Коли я скажу безбожному: "помреш!", А якщо ти не будеш навчати його і говорити, щоб остерегти несправедливого від його несправедливої ​​дороги, щоб він живий був, то цей безбожний помре за свою провину, і покараю кров його від рук твоїх . Але якщо ти остеріг несправедливого, а він не вернеться від своєї несправедливости та від своєї несправедливої ​​дороги, то він помре за свою провину, а ти врятував душу твою. Потім, будучи виведений духом в поле, Єзикиїл знову побачив славу Господню, як і колись, і наказано йому було замкнутися в домі своїм і перебувати в мовчанні до тих пір, поки Господь не накаже йому відкрити уста, щоб говорити і проповідувати слова Божі. В цей час мовчання йому відкрита була майбутня облога і роззорення Єрусалиму халдеями та загибель народу для того, щоб він не тільки словом сповістив про це людям, але щоб зобразив це і ділом: йому наказано було Господом поголити голову свою і бороду і розділити волосся своє, розмірів їх вагами на три частини; одну частину - спалити вогнем перед очима тих людей, які були разом з ним в полоні, іншу частину волосся порубати мечем, а третю - розвіяти за вітром, вказуючи (цим) на те, що гнів Божий, маючи намір покарати в Єрусалимі і у всій Палестині людей Ізраїлевих, які не бажають звернутися до істинного покаяння і не залишають гидот ідолослужіння, розділив їх своїм праведним судом на три частини, щоб кожна частина понесла своє покарання: так, частина людей під час облоги Єрусалима помре від голоду та від зарази, інша частина впаде від меча халдеїв, а третя - розсіється по всесвіту. Все це потім і збулося, оскільки народ єврейський сильно розгнівав Бога, - бо, хоча в ті часи євреї і служили Богу небесному, що вивів праотців їх з Єгипту сильною рукою та витягненим раменом, але звикли з часів Соломона кланятися ідолам, вони і їх не залишали, навіть самі царі, і князі, і судді, і старці були в цьому нечесті. Тому євреї поклонялися і Богу небесному, ті рималися ідолопоклонства і ставили ідолів у храмі Божому, і там, де колись приносилася жертва самому Єдиному Вишньому Богу, там потім одночасно відбувалися ідолопоклонські жертвопринесення і бісам, що було дуже не завгодно Господу, бо уподібнював народ цей до перелюбниці, яка не зберігає вірність своєму істинному чоловікові, але чинить перелюб і з іншими. Тому-то і в Євангелії Господь сказав потім про це народі: "рід лукавий і перелюбний" (Мф.12: 39); і раніше в пророцтві Єремії (Іер.3: 1). Але коли вони не покаялися, Він віддав їх на остаточне розорення халдеям і землю їх віддав на запустіння на сімдесят років. Через ті пророцтва Єзикиїла тримали в кайданах юдеї, як і Господь передрік йому, кажучи: "ось, покладуть на тебе шнури і зв'яжуть тебе ними" (Іез.3: 25). Святий Єзикиїл бачив те, що відбувалося далеко від нього так, як ніби-то воно відбувалося на його очах: ​​перебуваючи у Вавілоні, він бачив те, що відбувалося в Єрусалимі (Іез.8: 11, 16), і говорив про це народу , що був разом з ним в полоні. Одного разу він був перенесений ангелом з Вавилону до Єрусалиму і поставлений в храмі Соломоновому, - бачив там ідолів, що стоять зовні і всередині, як мерзоту запустіння на місці святому і здійснюються в їх честь жертви: бачив, як старші ізраїльські здійснюють кадіння перед кумирами, як священики відвернули обличчя свої від престолу Божого і поклоняються сонцю... Бачив він також славу Божу на зразок тієї, яку він раніше бачив на річці Кевар: вона, розгнівана, збиралася виходити з храму, залишаючи його порожнім. І чув він, як Господь говорив йому: - Сине людський, чи вже не велика то беззаконня, яке, як ти бачиш, творять ці люди? Вони наповнили край насильством і гнівають Мене (і як би змовилися прогнівити і роздратувати Мене); зате і Я помщуся їм у люті Моїй, не пощадить їх око Моє і не помилує, і хоча б вони волали у вуха Мої гучним голосом, - не почую їх. Потім почувся ще сильніший голос Божий, що волав грізно і страшно і так говорив пророку: - Наблизилася помста і загибель місту, і нехай кожен має згубні знаряддя в руках своїх. Коли Господь сказав це, вийшли шість страшних збройних чоловіків з оголеними мечами, серед них і чоловік, одягнений в білі священицькі одежі, який мав при собі чорнильницю і тростину писаря, і сказав йому Господь: - Пройди посеред міста Єрусалима і зроби знак на чолі (чоловіків) рабів моїх, які сумують в серцях своїх, зітхають і плачуть через беззаконня, що чиняться в цьому місті і цих обранців моїх я врятую від покарання. І пішов чоловік в білій священицькій одежі, і ставив знак на чолі тих людей, які вірно служили істинному Богу. Знак цей був грецька буква, звана Тау і схожа на чесний хрест, а слідом за ним послані були ті страшні шість мужів, що були прообразом шести воєначальників халдейських військ, які повинні були прийти з Навуходоносором для винищення Єрусалиму; цим шести мужам сказав Господь: - Ідіть, вбивайте, не щадите, не милуйте ні старця, ні юнака, ні дружини, ні дівчини, ні немовляти, починаючи з освячених ієреїв і старійшин, а на кому є знак Мій, до тих не торкайтеся. І бачив святий пророк в цьому видінні, що вбивали ті мужі всіх людей, як потім і насправді повинно було відбутися. І впав пророк ниць перед Господом, волаючи: - Горе, горе, тяжко мені, Адонай Господи, бо Ти знищуєш залишок Ізраїлю, виливаючи на Єрусалим лють Твою! Після цього він знову побачив того благовидого чоловіка в священичій одежі, який, повернувшись до Господа, сказав: - Я зробив, як мені наказав Ти, Господи. І знову наказано йому було Господом, щоб він, взявши в пригорщі жарини між колесами херувимів, посипав їх на весь Єрусалим на знак того, що він буде знищений халдеями не тільки мечем, а й вогнем. Після цього видіння пророк знову опинився в Халдеї на своєму місці, а бачене ним скоро збулося. Після того як все це збулося, він пророкував про припинення гніву Божого на євреїв, про повернення їх з Вавилона в свою батьківщину і про відновлення і оновлення міста та храму, бо він вдруге був захоплений рукою Господньою в землю юдейську (Іез.40 : 5) уже після того, як Єрусалим був розорений і спустошений, і бачив пророк під час одкровення, що місце, на якому стояв Єрусалим відновлюється, про що докладно написав у його пророчій книзі. Всі ці видіння були таємничим прообразом нашого звільнення від гріха і утворення Церкви Христової: воно повинно було відбутися через воплочення Бога, народженого від Пречистої Діви, Яку цей пророк назвав "вратами ув'язненими" і непрохідними ні для кого, крім Самого Бога (Єз .44:2). Йому ж дано було від Бога одкровення і щодо воскресіння мертвих (Іез.37: 1). Він бачив, ніби рукою Божою він був захоплений і поставлений посеред поля, яке було наповнене безліччю людських кісток, дуже сухих, і всі вони по слову Божому зодягнулися плоттю, і коли увійшов до них дух, ожили і стали на ноги свої, і було їх дуже велика кількість. І сказав Господь: - Я відкрию гроби ваші і виведу вас із трун ваших. Єзикиїл був також і великим чудотворцем; подібно до Мойсея він був роздільником вод. А саме, одного разу, коли при річці Кевар зібралося до нього безліч євреїв, напали на них розбійники, та він своєю молитвою зробив так, що вода річкова розділилася і відкрила сухий шлях переслідуваним людям, щоб вони могли перебігти на інший бік. І пройшов народ єврейський по суходолу, розбійники ж, осмілилися йти за ними тим же шляхом, були покриті водами і загинули. Будучи в Вавілонії суддею над коліном Данів і Гадових і бачачи, що вони не шанують Господа, він наслав на їх селища змій і гадів, які поїдали їх немовлят і худобу. Потім, зглянувшись над ними, він видалив від них цих змій і гадів молитвою. Під час голоду він своїми молитвами до Бога помножив людям їжу в удосталь і смертельно хворого від смерті повернув до життя, сам же потім помер мученицькою смертью. Бачачи, що його єврейський народ, що був разом з ним в полоні, разом з халдеями чинили ідолопоклонництво і безбожні справи, він викривав їх злі вчинки, вмовляв залишити ці беззаконня і погрожував гнівом Божим. Внаслідок цього єврейський старійшина, сповнившись гніву, убив його, розтерзавши його кіньми. Народ, зібравши його розтерзане тіло, поховав його на поле Маур, в усипальниці Сіма і Арфаксада, прабатьків Авраама. І збиралося до могили його безліч євреїв і підносили вони там свої молитви Богу Саваоту, Якому возсилається слава на віки вічні. Амінь. http://www.zarvanycia.іп.укр/articles/get/160/ https://vk.com/krokdospasinnya , https://www.facebook.com/krokdospasinnya , https://ok.ru/profile/533438398557 , https://twitter.com/krokdospasinnya , http://blog.i.ua/user/6200557/ , https://www.youtube.com/embed/ZjvIGA_8SmU

Погодні умови у ближніх містах "Зарваниця"

Погода

Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Львові

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Тернополі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Теребовлі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода в Одесі Погода в Ужгороді